Читати книгу - "Велика книга маленького українця. Захопливі розповіді з історії, природознавства та народознавства України"

– Як восени випадає ранній сніг (десь перед Покровою), то цей сніг відразу ж розтане й іще після цього не буде його 40 днів.

– Ранній сніг – на ранню й теплу весну; якщо він глибокий, то наступного року буде добрий врожай; якщо сухий – літо буде погоже.

– Грім у листопаді – на малосніжну зиму, але на рік урожайний; якщо загримить при місяці уповні – хліб уродить на полях, а в долинах буде поганий.

– Як на Михайла (21 листопада) вітер із полудня, то буде тепло і до півгрудня.

– Якщо зима не настала в грудні і січні, то вона не настане до 10 лютого.

– Якщо ворони вранці сидять на верхівках дерев й каркають – бути метелиці й морозу, вмостились на середньому й нижньому гіллі – чекай вітру, на землі – потепліє, влаштували «ігри» в небі, перекидаються через голову, різко шугають донизу і знову вгору – за два-три дні буде хуртовина.

Прадавніх часів сягає своїм корінням байка. Як і міф, вона була однією з перших форм художнього мислення. Байки – це короткі алегоричні оповідання повчального змісту, на початку або ж у кінці котрих має бути сформульований висновок зі сказаного чи провідна напутлива думка – мораль.

Кожну байку можна розпізнати за кількома виразними особливостями. Окрім моралі, котра є сигнальним «маячком» будь-якої байки, не менш важливою та впізнаваною її особливістю є алегорія, тобто зображення певних явищ дійсності чи ідей через різні образи на підставі подібності. Саме завдяки цьому персонажами в байках виступають тварини, рослини та речі, через які байка, наче зборку, показує людей. Але й самі люди зрідка також можуть виступати персонажами байки, яскраво уособлюючи ті чи ті риси характеру. Байку неможливо уявити й без гумору та сатири – її невід’ємних складових. Адже відомо, що найефективніше можна показати непривабливість людських вад, зробивши їх смішними в очах читача.

Пропонуємо кілька народних українських байок.

Раз тягнули чотири волики тяженький плуг вечором з поля додому. Тягнуть вони, тягнуть; аж надлітає уперта муха, сідає собі поважно на ріг одного вола і їде з ним помаленьку. Надлітає тим часом друга муха і питає тую, що сидить на розі вола:

– А ти звідки їдеш, сестро?

– 3 поля, – відповідає вона, – цілий день орала з волами, аби люди мали хліба досить!

Що вартий чоловік, котрий чужою працею хвалиться?

Летіла ворона понад морем, дивиться – лізе рак. Вона хап його та й понесла через лиман у ліс, щоб, сівши де-небудь на гіллі, гарненько поснідати.

Бачить рак, що приходиться пропадати, та й каже вороні:

– Гей, вороно, вороно, знав я твого батька і твою матір: славні люди були!

– Угу! – каже ворона, не роззявляючи рота.

– І братів, і сестер твоїх знав, – каже рак, – що за добрі люди були!

– Угу! – гугнить ворона, а рака кріпенько держить.

– Та все хоч і гарні люди, – каже рак, – а тобі не рівня. Мені здається, що й на світі нема розумнішої над тебе!

– Еге! – крикнула ворона на весь рот і впустила рака в море.

От тим-то, як кого одурять хвалою або улесливою мовою, то люди кажуть:

– Упустив рака з рота.

А як кого остерігають, то кажуть:

– Гляди, не впусти рака з рота.

Кінь і осел зустрілись на вузенькому мостику. Кінь каже ослові:

– Дай мені дорогу!

А осел уперся, ні з місця і каже:

– Дай ти мені дорогу, я достойніший од тебе.

– Замовчи, нікчемо, – гордовито промовив кінь, – іще й ти здумав собою величатися! Дурнішого за осла у світі немає. Не дарма люди кажуть: «Дурний, як осел!» А кінь – розумна істота: я чоловікові приношу велику користь. Коней вчать нарівні з солдатами, і вони все дочиста розуміють, а ти що – дурний, як пробка.

– А ти хоч і розумний, зате Богу противний, – каже осел. – Ти такий ненажерний, що тобі корму ніколи не настачиш. Коли ховавсь Ісус Христос у яслах від розбійників, так ти все сіно пожер, йому нічим було прикриться й тебе за се Бог прокляв. А я хоч і дурний, зате угодний Богу, на мені Божа Мати їхала в Єрусалим, а ти що… Кінь має ослові уступать і повинуваться.

Ото вони сперечалися, сперечалися, один одному дороги не давали.

А далі кінь із гордості кинувсь напролом, щоб збити осла з мосту, а самому пройти. Осел теж подався вперед – і обидва полетіли у воду.

Бовтаються в рівчаку і ніяк не можуть вилізти.

На той час біг по місточку собака, розпитав, з якої причини вони попадали, похитав головою зажурено і сказав їм:

– Обидва ви дурні, гордість і тупість – між собою брати. Якби один з вас був учтивий, дав би іншому дорогу, то все було б по-доброму.

Гуморески – це невеликі віршовані або прозові твори з комічним сюжетом.

На відміну від сатиричних творів, у гуморесці людська поведінка критикується доброзичливо.

Автор дотепно змальовує різні курйозні події та випадки з життя.

Події та персонажі зображені кумедно, і це – найсмішніше в гуморесці.

…окрім фантазії автора, будь-яка літературна гумореска живиться також народними джерелами? Здавна українці славилися своїм умінням весело й життєрадісно описувати важкі